Позакласна робота

ЛІТЕРАТУРНА    КОМПОЗИЦІЯ

«Свята    Покрова»

Ось і знову ступила на наш поріг золоточола осінь. Свічками запалахкотіли берези, вбралися в золоті шати красені – клени, а осокори вже скинули своє золотисте вбрання. Тихі, мрійливі, зажурені стоять ці осінні дні. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею – чисте синє, бездонне небо. І здається, ніби це знову, вже вкотре, прийшла до нас Прекрасна Діва Марія і знову розкинула над нами свій небесний синій омофор – покров, щоб знову, вже вкотре, захистити нас, змусити замислитися над цінностями життя.

І ведучий: Сьогодні ми святкуємо одне з найбільших  народних свят – свято Покрови Пресвятої, яке дотримується однієї дати – 14 жовтня.

ІІ ведучий: Пречиста Діва зробила людям багато добрих справ. В Київській Русі врятувала Почаївський монастир від нападу турків. І князь Ярослав Мудрий віддав Україну під її покров.

І ведучий: З того часу у багатьох селах на її честь будували і освячували храми. З’явилося багато сіл, які носять назви «Покровка», «Покровське», «Новопокровка», «Посадпокровське»…

ІІ ведучий: Козацтво України вважало своєю покровителькою і заступницею Покрову Пресвятої Богородиці. Тому на Запоріжжі була збудована церква Святої Покрови. І куди б не заносила доля козаків, завжди з ними був образ Пресвятої Покрови. Ця ікона супроводжувала і оберігала їх у далекій дорозі.

Пісня «Спокон віків велика Україна»

І ведучий: Пресвята Богородиця була символом і покровителькою всієї України.

ІІ ведучий: В народі це свято відзначається восени. Це пора, коли вже урожай зібраний і засипаний у комори, а поля засіяні озиминою.

І ведучий: Учні вперше йшли до школи на Покрову. У цей день вони приносили горщик пшоняної каші. Це для того, щоб «наука не йшла в ліс».

ІІ ведучий: За станом погоди на Покрову передбачали, якою буде зима.

І учень: Якщо в цей день вітер з півночі, то зима буде холодною, якщо з півдня – теплою.

ІІ учень: Коли на Покрову не випаде сніг на землю, то не буде його й у листопаді.

І учень: Якщо до Покрови журавлі не відлетіли у вирій, то зима наставатиме поволі.

ІІ учень: Настали жнива – лежить баба нежива,

А прийшла Покрова – стала баба здорова.

І учень: До Покрови молока давали корови,

А після Покрови пішло молоко в роги корови.

ІІ учень: Хто сіє по Покрові, той змушений буде

Виводить в зимку по корові…

І ведучий: За давніми уявленнями земля українська перебуває під опікою Пресвятої Богородиці. В ній вбачають заступництво від усіляких бід і негараздів.

ІІ ведучий: На Запорожжі була церква Святої Покрови і козаки вважали Святу Покрову своєю покровителькою. В козацькій думі співається:

А срібло-злото на три частини паювали…

…на Святу Січову Покрову давали –

Котру давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, встаючи й лягаючи,

Милосердно Бога благали.

Існує переказ, що після зруйнування Січі Запорозької в році 1775-му козаки, що пішли за Дунай, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.

(Тиха українська мелодія)

1-й читець: Україно! Ти для мене – диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе – мислю і творю –

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

2-й читець: Рідко, нене, згадують про тебе,

Дні занадто куці та малі.

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса по землі.

Україно! Ти - моя молитва,

Ти моя розлука вікова.

Гримотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

3-й читець: Не шукаю до тебе

Ні стежки, ні броду –

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках.

Упаду я зорею,

Мій вічний народе,

На трагічний і довгий

Чумацький твій шлях.

4-й читець: Чорне море – наше море,

Наші і Карпати,

Гей, яка ж ти, Україно,

Пишна та багата!

Лети, вітер, з полонини

Та понад степами,

Рознеси ти нашу славу

Широко світами!

5-й читець: Де степ широкий, наче море,

Де пісня жалібно луна,

Де хати в вишняках біліють,

Там мила, рідна сторона.

Україна – то край славний,

Аж по Чорне море,

Україна – то лан пишний

І степи, і гори.

ІІ ведучий: Так вже склалося, що українці нині живуть по всьому світу. Розігнала їх гірка доля, революція, репресії, голод, війни.

Читець:        Знаю, що й за кордоном

Українці живуть

По дідівських законах

Рід і честь бережуть.

Здавна прадідам нашим

Ой нелегко було,

Бо немало по світу

Їх життя рознесло.

Та душа українська,

Де б вона не була,

Знає, що її мати –

Україна одна.

І ведучий: Пресвята Покрова і в далеких світах оберігає своїм покровом українців.

Читець:        За все, за все сьогодні впаду ниць

Перед Тобою, о Небесна Пані.

За всю красу Господніх таємниць,

Що світові такі чужі й незнані.

Я дякую за те, що під хрестом

Колись за мене Ти молила Бога.

Тоді перед зневаженим Христом

Кровавилась твоя душа убога.

За все минуле і майбутнє теж

Схиляю розум, серце і коліна.

Своїм бажанням не поставлю меж

Лиш через те, що я твоя дитина.

ІІ ведучий: З 24 серпня 1991 року Україна нарешті стала вільною і незалежною. Почалося відродження мови, традицій, звичаїв і народних свят. Відроджується і свято Покрови Пресвятої. Українці щиро вірять, що Пречистая Діва допомогла нам вибороти незалежність.

І ведучий: Мати Божа – покровителька нашої землі. Тож і щедра вона своїми талантами.

(виходять дівчата)

1-а дівчина: А чи знаєте, ви дівчата, що Богородиця – швачка? Вона шиє ризи, зашиває рани, зупиняючи кров. Тому вишивку треба розглядати як схему закодованих знаків. Вона стає захистом, Богородичним покровом.

2-а дівчина: Цим і пояснюється повір’я, що рушник, сорочка, хусточка, вишиті руками матері, дружини чи коханої, оберігають людину в дорозі від усіляких негараздів!

3-я дівчина: Звідси і звичай убирати вишитими рушниками ікони, портрети рідних. Ця традиція й досі живе в українських селах.

4-а дівчина: Чим гармонійніше і витонченіше поєднуються узори у вишивці, тим щасливішою, кажуть, буде доля людини.

5-а дівчина:    Богородиця символізує образ матері – землі, берегиню.

2-а дівчина:    А що таке Берегиня?

1-а дівчина:   Берегиня – це втілення води, господарства, сімейного вогнища, рукоділлі…

(сідають, вишивають і співають)

3-я дівчина: Я читала, що прадавнім захисником українців були вишивана сорочка, плахта, тканий пояс, рушник, межник, килим, доріжка, писанка та різні орнаменти на глиняному посуді.

4-а дівчина:   А це й справді так. Послухайте пісню

(Звучить «Пісня про рушник». Дівчата  підспівують.)

5-а дівчина: Народ наш мудрий. Не одна пісня створена про наші обереги. Наш обов’язок – вивчати їх, відроджувати, пам’ятати і передавати з покоління в покоління.

ІІ ведучий:    З Покровом колись в Україні були пов’язані дівочі мрії і сподівання, бо вона покровителька жіночої, а більш всього дівочої долі. Дівчата чекали сватів і молилися: «Свята мати Покровителько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зістатися дівкою».

Дівчинка:       А мене бабуся навчила так молитися і приказувати:

Свята Покровонько,

Покрий мою головоньку

Оцею осінню.

Хоч і драною хустинкою

Аби з хорошою дитинкою,

Щоб із сторони,

Щоб свекорко, як батенько,

До мене були,

Свекрівонька, як матінка,

Мене прийняли.

Щоб діверки та зовиці,

Мов братики і сестриці,

До мене були.

Щоб ділечко поробила,

Чужій сім’ї угодила,

Всім мила була,

Не лаяна і не бита,

Нагодована і вкрита

Спатоньки лягла.

(заглянула у вікно)

А до нашої хати йдуть свати! Мамо, тату, зустрічайте гостей. (вибігає)

(У двері тричі стукають, входять два свати з хлібом, низько кланяються господарям і кладуть хліб на стіл)

Свати:    Дай, Боже, вечір добрий господарям цього дому!

Батько: Добрий вечір і вам! (кланяється). Просимо сідати. А відкіля се Бог вас несе? Може, ви мисливці які? Може рибалки, або, може, вольнії козаки?

Сват 1: (тихо підкашлює) І рибалки, і вольнії козаки. Шукаємо звіриного сліду. Ходили, ходили нічого не знайшли. Аж гульк – назустріч нам іде князь і говорить нам такі речі: «Гей, ви, мисливці, ловці – молодці, покажіть дружбу. Трапилась мені куниця – красная дівиця. Не їм, не п’ю і не сплю, а все думаю: як би її дістати. Допоможіть мені впіймати, тоді, чого душа забажає, усе просіть, усе дам.

Сват 2: Ну, нам того й треба. Пішли. Бачимо сліди. Звір наш пішов у двір ваш. Тут застряла наша куния, в вашій хаті красна дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Кажіть ділом, чи віддасте, чи нехай ще підросте.

Батько:  Що за напасть така! Галю! Чи ти чуєш? Галю, порадь же мені, що робити з цими ловцями молодими? (Галя засоромилась, перебирає пальцями фартух). Бачте, що ви натворили? Мене, старого, з дочкою пристидили!... Гай – гай… Так ось що ми зробимо: хліб святий приймемо, доброго слова не цураймося, а щоб ви нас не минали, буцім, ми передержуємо куницю, вас пов’яжемо (До Галі). Чи нема в тебе може рушників? Не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити – в’ яжи ж чим знаєш, хоч мотузком.

(Галя виходить і заносить на тарелі два вишиті рушники і кладе на хліб, який принесли свати. Підходить до батька, низько кланяється і цілує руку. Бере таріль і підносить сватам – спочатку одному, потім другому. Свати з рушниками в руках низько вклоняються батькові).

Сват 1:  Спасибі ж батьку, що мою дитину рано будив і усякому добру вчив. Спасибі й тобі, дівчино, що рано вставала, тонку пряжу прала, придбане дбала.

( Галя через плече пов’язує сватів)

               

Сват 2: Ну, а князя ти завтра зв’яжеж. Він сам прилетить, як зачує, що так вдало все склалося.

Батько: Проходьте в світлицю. Сядемо за стіл. Поїмо, вип’ємо та за все й домовимося

(виходять).

І ведучий: Все на сватанні закінчується добре тоді, коли і хлопець, і дівчина згодні на шлюб. А було й таке, коли й силоміць батьки заставляли брати шлюб з нелюбим.

(На сцені стіл. За столом батько, поруч два свати, Стецько,

осторонь Олексій. Уляна перед матір’ю гірко плаче).

Уляна: Ненько моя рідненька! У останній раз вас прошу: не топіть свого дитяти! Дайте мені на світі пожити!

Мати:   Годі, ж Уляно, годі, донечко! Сьогодні вже не буду. Давай там, що є. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за Гапки потягну.

(Уляна проходить в іншу кімнату і до Олексія)

Уляна: Тепер прощай, Олексію, на віки вічні.

Мати: Дурна! Дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа. На стіну лізла. А далі – й нічогісінько.

(Уляна виносить рушники й подає їх сватам. Ті перев’язують одне одного)

Стецько: Давай, же, Улясю, хусточку молодому.

Уляна: Лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки! (Сват шепоче щось Уляні)

Стецько: Та чого ти їй  у пику дивишся? За патли та в потилицю!

Уляна: (весело) Зараз, дядьку, зараз!

(Виносить хустку і гарбуз на тарелі. Хустку – Олексію, гарбуз – Стецьку.

В цей час сват заговорює батька і матір)

Мати: Що се? Що се?

Стецько: Гарбуз, хіба повилазило? Ось бач, хоч покуштуй!

Мати: Та се нас обморочено!

Олексій: Ні, матусенько, се не морока, се правда святая. Таке моє щастя: мені дісталася хустка, а ворогі моєму – гарбуз.

Стецько: Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці!

Мати: Не бачити нам тепер ні волика, на корови. Серце болить, як згадаю…

(Тим часом батько садовить Уляну і Олексія за стіл, сідають і свати)

Батько: Мерщій давай, мати, страву: пора по чарці.

Стецько: Бач, як попарувались! (Бере шапку, гарбуз і виходить з хати). Кріпачко, зачини двері!

ІІ ведучий: Якби можна було зібрати в одне всі почуття та любов усіх найчутливіших сердець та найбільш люблячих матерів світу, то вони не зрівнялися б з материнським серцем Божої Матері. Та серце тішиться праведними, болить над грішними. Воно відчуває нещастя кожного грішника й хоче допомогти йому, лиш би він хотів прийняти цю поміч.

І ведучий:   Свята Заступнице! Пречиста Діво!

Ти оповий нас покровом білим,

І під опіку візьми Вкраїну,

Не дай їй впасти знов на коліна.

Народ наш просить захисту в Тебе,

Бо Ти – Цариця Землі і Неба,

Прийми нас ще раз під свій Покров,

Вкотре благаєм Тебе ими знов.

Ти захисти нам Матір – Вкраїну,

Не дай зробити з неї руїну,

З колін підвестись нам поможи,

Вкраїну вільну нам збережи.

11.12.2014 року у Виноградській ЗОШ І-ІІІ ст. відбулося свято "Андріївські вечорниці"

    Серед осінньо-зимових свят виділяється, мабуть, найцікавіше - день Андрія Первозванного, чи, як його ще називають у народі, Калита. Свято припадає на 13 грудня і є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукали себе пару для майбутнього подружнього життя. До прийняття християнства свято називали Калитою. Потім первісна назва була замінена на свято Андрія Первозванного.

За стародавньою християнською легендою апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в Царгороді, на побережжі Чорного моря та околицях Києва. В староукраїнському літописі, що датується XIII століттям, знаходимо такий переказ: "Андрій навчався у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром, став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учнів, що були з ним: "Чи ви бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков". І вийшов на ці гори, поблагословив учнів своїх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром...".

Таким чином, як переповідає переказ, апостол Андрій першим приніс християнську віру в Київ. Там на честь святого Андрія Первозванного і з'явилось свято.

Звичаї та обряди в день цього святого мають дохристиянський характер: ворожіння, заклинання, ритуальне кусання калити.